Санкційна втома не має права на перемогу: Єврокомісар вимагає жорсткішого тиску на Кремль

В інтерв’ю виданню Euractiv латвійський політик підкреслив, що майже п’ять років повномасштабної війни породили відчутну «санкційну втому» серед країн-членів ЄС. Однак, за його словами, це не може стати приводом для ослаблення позицій або розпаду консенсусу, оскільки саме цього очікує Москва.

Заяви Домбровскіса прозвучали на тлі бурхливого тижня у Брюсселі. Завдяки наполегливості Франції з санкційного списку був виключений Алішер Усманов, а Люксембург домогся аналогічного кроку щодо Михайла Фрідмана. Обидва бізнесмени перебували під обмеженнями з 2022 року через їхні зв’язки з путінським режимом.

Процес зняття санкцій виявився надзвичайно складним через вимогу одностайності всіх 27 держав-членів. Спершу Латвія заблокувала виключення Усманова, але згодом під тиском Парижа зняла своє вето. Цей епізод нагадав про липневі тертя, коли Греція затримала прийняття 21-го пакета санкцій, вимагаючи винятків щодо російського газу.

На питання про можливість зміни процедури ухвалення рішень — скасування принципу консенсусу, як раніше пропонували Німеччина та глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, — Домбровскіс відповів скептично. Він зазначив, що така реформа потребує зміни договорів ЄС, що, парадоксальним чином, також вимагає згоди всіх учасників блоку.

Тому, на думку комісара, ключовим завданням залишається пошук політичної волі для продовження підтримки України. Домбровскіс наголосив, що численні мирні ініціативи, включаючи спроби США, не знаходять відгуку в Кремля, який прагне лише продовжувати агресію. В таких умовах єдиним дієвим інструментом залишається посилення економічних обмежень.

Що це означає

Для українців ця ситуація демонструє крихкість західної єдності: навіть невелика група країн може суттєво ускладнити процес покарання російських еліт. Проте риторика високопосадовця свідчить, що стратегічна мета ЄС — ізоляція РФ — залишається незмінною, попри тактичні компроміси.

Блокування реформи голосування означає, що санкційний тиск надалі залежатиме від дипломатичних торгів усередині Союзу. Це створює ризики затягування процесів, але водночас підкреслює важливість активної роботи Києва з кожним окремою країною-членом для недопущення нових «проривів» у санкційному фронті.